Issue link: http://read.uberflip.com/i/1364926
2 Донедавна культурно відокремлені та в художньому відношенні унікальні якості територіально національного мистецтва, такого як українське, зазвичай вбиралися в єдиний русоцентричний наратив. Починаючи з 18 століття, поширений вплив імперської Росії мало сприяв святкуванню, не кажучи вже про культивування регіональної художньої свідомості, за винятком, можливо, у сфері фольклору. Віднесення яскравих звичаїв та костюмів українців до категорії вигадливої естетики увіковічило уявлення про чарівне населення "petit russien". Це зневажливе прізвисько не залишило приводу для визнання національної школи образотворчого мистецтва чи прогресивної естетики. І все ж, починаючи з великих придворних портретистів, Антона Лисенка, Дмитра Левицького та Володимира Боровиковського, і завершуючи безпрецедентними досягненнями авангардистів, таких як Олександра Екстер, Олександра Богомазова і, навіть, Казимира Малевича, альтернативні художні траєкторії вкоренились в українському досвіді і можуть бути засвідчені на території України. Проте, незважаючи на розпад Російської імперії та її вихованця 20 століття, Радянського Союзу, ці імена продовжують поєднуватись з російськими культурно- гегемоністичними наративами, які все ще домінують у цій сфері. Ця виставка і ті, що були спонсоровані Джеймсом Баттервіком у недалекому минулому, прагнуть викрити такі наративи, як недалекоглядність та порожність. Зосередившись на двох постатях - Марії Синяковій та Борисі Косарєві - пропонується зазирнути у паралельне українське мистецьке середовище, де чуттєвий зв'язок із життєствердними органічними властивостями землі, плодючість чорнозему (родючого грунту) та приховані плотські насолоди сільського життя спонукали художників діяти природно в царині абстрактного. Поширюючи ці особливості, їх мистецтво наслідує багатовікові зразки української зв'язаності із незайманістю та винятковою красою їх вітчизняного середовища. Будучи сучасними художниками, Синякова та Косарєв взяли на себе зобов'язання виявити невід'ємний баланс природи, вигадавши місцеву версію "інь та ян", підтверджену візуалізацією, яка постійно є Борис Косарєв, портрет Вельміра Хлєбнікова, 1921, частна колекція, Мюнхен